Юрма жінок (мов поховальний хід)
руйнує грубі мури, мов картонні.
І гони прагнень, пристрастей, агоній
чергуються з бідою вперебрід.
І душу спалює незнаний встид,
і обпікає сніг гарячі скроні,
а вороні проносяться комоні,
викрешуючи іскри з-під копит.
Вогонь, і сніг, і суховій, і дощ
поймає сонний морок довгих площ,
і все гуде, буруниться, вирує,
а десь там Богоматір’ю німує
моя дружина. І до рання жде,
коли те сонце вирине руде
з-за оболоку.
- Наступний вірш → Василь Стус – Здається, тільки раз у це обличчя
- Попередній вірш → Василь Стус – Мене вже друзі одцурались
(Оцінок ще немає)