Ти десь блукаєш досі, босоніжко,
По ранніх травах. В лузі. По росі.
Ти кульбаба. Ти повнишся в красі,
Довірливу ховаючи усмішку.
Ти заспіваєш ранок. Стихне луг —
Йому б напитись пісні молодої,
Джерельною упитися водою,
Поки віддатись до косарських рук…
А доки коси клеплять — заспівай,
Засій свій жаль і заплети кісничку,
І кинь вінок у журкотливу річку,
І заким він не зникне — не змовкай.
Джерельну воду в пригоршнях червоних
Тобі до уст моїх не донести…
І за розлуку. Й за любов прости,
І за печаль, що тоскно в соснах тоне.
- Наступний вірш → Василь Стус – Оці жовті будинки
- Попередній вірш → Василь Стус – Паводок на Дніпрі
(Оцінок ще немає)