Серце — в скронях.
Серце — скраю душі тепер.
У долонях
не вдержати себе.
Жаль пустити
і держати так само жаль.
Сталактитами
обвисає печаль.
Обвисає,
ніби з стріхи осінній дощ.
Хоч-не-хоч — сійся,
поки в краплях зійдеш,
поки синє
обтече Ікарів крило,
поки видним
станс все, що є, що було.
Поки станс,
захолоне крутіш осуг
невблаганний
з самовтратами самосуд.
над собою,
над віками, над часом — теж
із добою
поки правди ти не зведеш.
Марно. В скронях
серце. Скраю душі тепер.
У долонях
не вдержати себе.
- Наступний вірш → Василь Стус – Роки стихли
- Попередній вірш → Василь Стус – Твориш, немов гориш
(Оцінок ще немає)