З-за ґрат, з-за втрат, з-за німоти
мідяно-срібний дзвін.
То пролунав, Євгене, ти,
як дінь, як дон — і дінь.
До мене никли дерева,
йшли хмари ревучи
і запорошені слова
і врочене: мовчи.
І раптом тихо стало нам
і німо стало нам,
і віддалися ми сльозам
і траченим літам.
- Наступний вірш → Василь Стус – Нам не минається дорога
- Попередній вірш → Василь Стус – Людина з відчаю, зі зла, з передчуття
(Оцінок ще немає)