Василь Стус – З зазубреними берегами озеро: Вірш

З зазубреними берегами озеро —
ковток води між виспраглого лісу
дубового, як кров, бо антрацитна
у надрах розговлялася жага.
Високе сонце, верески, спижеві
округлі плечі вздовж гінкої шиї.
Неспокій на душі. Лівіше серця —
як раннє підпадьом — нагальний біль.
А спондилова глина крем’яніє
і так натужно пише мить дозріння
(але чого? Ненатлого кохання
чи тугою накликаних розлук?).
Цвів деревій. Тим цвітом губи пахли
і спекою, і літом, і журбою
ненатлою. А бронзове волосся
мені, мов яра памороч, було.
Отой прощальний змах тонкоголосий
тремтливої руки, той голий накрик —
пунктирами — щербатий яр, той пагорб —
яким зигзагом путь тобі значив?