Василь Стус – За що ти судиш цілий світ: Вірш

За що ти судиш цілий світ,
діставшись берега, коли
ти в світі місця не знайдеш,
як вікове багаття душить.
І знов в вогонь, у воду йди,
весь вік жахаючись біди.
Кому, Єгово, догодить,
щоби пролізти в голки вушко?
За що ти судиш цілий світ?
Чому ти місця не знайдеш?
Тебе покинув рідний край
блукати, як Марко у пеклі.
Тебе людський запеклий люд
в багно засмоктує до вух,
щоб ти осліп, щоб ти оглух,
неспинний досі і утеклий.
Кого тікаєш ти? Чого
тобі знайти не довелось?
Замало спало ще снігів
на ту нещасну головоньку.
Карає сонце, а не гріє,
земля погорбилась тобі
від заворожених волось
на голові — до рук, до ніг,
До горя, що в тобі жаріє,
щоб ти стражданням виростав,
щоб ти сльозою попелів,
щоб ти негодою чорнів,
щоб ти прозорішав од горя?
І знов шумлять тобі світи,
і знов шугає Гібралтар,
шукай Хоривів — нових кар
скрижалі полишай для моря.