Василь Стус – Забуттям: Вірш

Цикл

Під вишнею щасливий у траві
бездомний кіт так солодко розлігся,
поклавши сонну морду межи лап.
Упала шишка із сосни.
Вже шоста вечора.
Гримлять трамваї.
А все — на кий біс?

* * *

Складаний ніж —
то ціла філософія.
Але про те
не думай.
Страшно!

* * *

Кий дурень вигадав оце —
облудне слово — про міщанство?
То значить — сам-один
і сам як перст!

Але замало неба!

Доводиться ж бо жити на землі.
І в тому — ліки!

* * *

Недобрі — добрі.
Добрі — дуже злі.
А ми з тобою?
І не злі, й не добрі.

Життя повище нас.
І слава Богу.

Невтомний дятел
мурашву трощить.

* * *

День врівноважений,
як куля чавуну.

* * *

Поступово перетворюєшся на власний архів,
дорогий, як померлий родич.

* * *

Нічний ставок межи соснами,
книги, самота —
більше не зворохоблюють.

* * *

Життя обернулось міріадом мет:
забаганки — всі здійсненні…
Простягни руку поперед себе:
схололими пальцями
відчуєш своє життя.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Василь Стус – Забуттям":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Василь Стус – Забуттям: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.