Зачервоніє горобина,
птахи у вирій відлетять,
і ладо, ластівка, дружина
відчує: див голосить, тать
на голому гіллі, на вітрі
на хмарнім небі, на дощі,
і заспокоєння нехитрі
зупинять руку на плечі
прижурному. Ще осінь буде,
ще будуть зими і сніги.
Тоді спадуть з очей полуди
під млосні шепоти пурги.
- Наступний вірш → Василь Стус – Сузір’я знов лаштуються в танець
- Попередній вірш → Василь Стус – Ніч – хай буде тьмяніша за темну
(Оцінок ще немає)