Задосить. Приостань. І жди кінця.
Великий світ замкнувся над тобою.
Прощайся — з молодечою жагою
і втраченого не шукай лиця.
Задосить. Приостань. Упився гроз?
Від правіків на всевіки упився?
Муаром хмар смертельно позначився,
зісклілу душу видубив мороз.
Тепер — задосить. Жди і жди і жди.
Благословенного, мов день, смеркання.
Ти — ген на белебні. Ти — ген за гранню
утраченої зопалу біди.
- Наступний вірш → Василь Стус – Не поспішай
- Попередній вірш → Василь Стус – Біда так тяжко пише мною
(Оцінок ще немає)