Василь Стус – Задивляйся в пітьму: Вірш

Задивляйся в пітьму, задивляйся в пітьму
перед тебе нікого й нічого нема
тільки безвість сама — тільки пустка німа,
тож піддайся нагайці, їздцеві й ярму.
Заклекочуть як орли аорти
о не зрадь мене, моя жаго.
Йдуть когорти. Але ждеш кого ти?
Але начуваєшся кого?
Надійшла і стала при одвірку
наскрізь продивилася притьмом.
Що не сподівався, недовірку,
лиха ждав, а не хотів добром.
Потім ще й поріг переступила
сперлась об поренчата й мовчить.
Скільки того духу, того тіла
так стояла і мовчала й кпила
і будила в тілі ненасить.
Надто рано хочем одпочить,
теж мені лицарство недолуге
ну й козак — саме тобі звання
як же міг ти датись до наруги
так слухняно, сліпо, навмання?
Де ж твої поділись побратими?
Може захлинувся ярий гнів,
зразу ж поза мурами страшними
тільки день як стогін забринів.