Загусає далеч вечорова,
граціозні ливарі мовчать.
Спить долина, зморена діброва,
а над ставом лебеді ячать.
А над полем висипали зорі.
А над небом зупинився Бог.
А над Богом править серце хоре,
окрутенств шукаючи на двох.
Спить діброва. Спить земля велика,
всесвіт спить. Мовчання — як зоря,
і знесла правицю яснолика
Доля, не віщуючи добра.
- Наступний вірш → Василь Стус – Думок червоні фонтани
- Попередній вірш → Василь Стус – Антивбивця, антиієзуїт
(Оцінок ще немає)