Заходь за край, душе безмежна.
Заходь за край, заходь — за край!
Не бережи нас, обережна,
а смерті — дай, як сяйва — дай!
Нас нахиляє в божевілля
невідворотна ця доба.
Кричить зоря, як породілля,
з страпатої душі раба.
О вирвись, залишивши вирву
у грудях, і роздмухай грань
моїх самопротистоянь
і дай напитися з потиру.
- Наступний вірш → Василь Стус – Аж ось і я: заліз на сьоме небо
- Попередній вірш → Василь Стус – Наполовину – Ти і Він
(Оцінок ще немає)