Заходить чорне сонце дня
і трудно серце колобродить.
При узголів’ї привид бродить.
Це сон, ява чи маячня?
Це ти. Це ти. Це справді ти —
пройшла вельможною ходою
і гнівно блиснула бровою.
Не вистояли ми. Прости.
Прости. Не вистояли ми,
малі для власного розп’яття.
Але не спосилай прокляття,
хто за державними дверми.
Свари. Але не спосилай
на нас клятьби, що знов Голгота
осквернена. Але і потай
по нас, по грішних, не ридай.
- Наступний вірш → Василь Стус – Блідава зелень молодих суріп
- Попередній вірш → Василь Стус – І жайворони дзвонять угорі
(Оцінок ще немає)