Зал ущух — прозорий і гулкий,
тільки німування крижаніє,
і мороз космічну мжичку сіє
з-під Господніх задубілих вій.
Вмерзлі у фотелі три прояви,
три дороги, наче три персти,
ось він щовб ганьби й провалля слави
й головами значені хрести.
І туман стоїть як білий дим,
і несила навіть продихнути,
моторошно пусткою зирнути,
понад німуванням світовим.
За потоком, друже, за потоком,
за водою, за пітьмою літ
перейдеш — і не добачиш ока,
тінь предтечі — тужна і висока.
Кров і піт і сльози. Кров і піт.
Як тебе збагнути, як простити,
як тебе забути, навісна?
Все життя — тобою обболіти,
щоб пізнати — пустка й чужина.
О чужа чужинна чужаниця,
зваднице, напаснице, прости —
що мені здавалася столиця,
ти стовида, шанталава ти.
І не віднайдеш оту єдину,
ту, що заховалась між прояв.
Батьківщину кличу, батьківщину,
викликаю з світових неслав.
- Наступний вірш → Василь Стус – Білясте небо під крилом кипить
- Попередній вірш → Василь Стус – Пощо ждання
(Оцінок ще немає)