Василь Стус – Замало правд, коли замало дії: Вірш

Замало правд, коли замало дії,
замало дії, коли серця мало,
замало серця, коли молодий,
а серце під підошвами задавлене.
І повне горло зашморгом задавлене.
Я це пізнав. З дитинства. Ще малим.
Я був великим грішником, їй-богу.
Бо що шукав невибиту дорогу,
то гудити відмала почали.
А так хотілось нагрішить. І так
хотілось покаратись будь на чому,
аж до химериків: сказать на біле чорне
і проливати воду з решета,
і йти під дощ, і спати у степу,
а в голод гризти молоду суріпку.
“Сиди будь. На вулицю не рипайся,
бо так наб’ю, що, як мандарин, спухнеш”
А я ходив. Хоч трошки согрішить —
побитися, полаятись, погратись.
Когось у дурні залюбки пошити,
ачи й самому в дурники побратись.
А все-таки — святому нудно жить.
Прямим — до кретинічності — не хочу,
і вже в п’ятнадцять хлопчиком волочусь,
і вже в 17 надоїло жить…