Заплетений в проміння спів
Провис над лісом. Тане гомін…
А спів чекань таємних повен,
Невисповіданих жалів.
Іду алеєю на спів.
Обабіч — чорнені тополі,
Мов згаслі свічі. Даленів
Шурхливий вечір. Стихлим полем
Пройшли колгоспниці. Сапки
Немов обсапували зорі…
А небо, чисте і покірне,
Над тополиним коридором
Світліло. Ночі — на землі.
Ночей у небі не буває.
І темінь дерева вбирають,
Щоб небо квітло. Прошумів
Легенько вітер. Ось і тихшає.
Вже місяць засвітив у ніч.
І зорі посміхнулись віщо
До людських стомлених облич.
- Наступний вірш → Василь Стус – Земле рідна
- Попередній вірш → Василь Стус – З циклу “Умовиводи”
(Оцінок ще немає)