Василь Стус – Затісно в цьому світі для живих: Вірш

Затісно в цьому світі для живих,
для мертвих теж затісно. Скільки діла —
прожити вік, як мати жити вчила,
і що ж? То просто неспокутний гріх.
Гріх — жити в одногорлому плачі,
в тужінні одногорлому, в радінні
гріх жити одногорлому, в падінні
дозволено прожити. І мовчи,
що падаєш, кажи — ростеш увись,
кажи — міцнієш. Скільки того труду —
щасливо збавити літа-маруди
і так-то скрізь. І так-то скрізь. І скрізь.
О Боже, ти одна моя надія!
Повтору життьового я діждусь,
удруге хоч з землею поріднюсь,
бодай пізніше світ мене зогріє
своїм теплом. Я білий світ збагну
лиш той, що справді світ і справді білий,
де виснаження додає нам сили,
де щастя мить не схожа на вину,
де в горі не спогадують про помсту,
де в неміччі нам заздрість не збагнуть,
де тільки небо, молоде, як ртуть,
до вічності наверне, як до посту,
воно одне і завдає нам джосу.