Затягнулося ряскою й мулом
і туманним як сон забуттям
обгорнуло тебе огорнуло,
ані спогадів більше ні тям.
Десь там сосни голосять високі
десь кряжисті ще стогнуть дуби.
Заступай же зомлілого кроку
тільки паді і прірви й горби.
Гей те озеро сховане в лісі
переспраглі б зросити уста
і рамена твої рознялися
і зверескнула біль-білота.
- Наступний вірш → Василь Стус – Іди – не помічаючи одмін
- Попередній вірш → Василь Стус – І оступила душу ніч безмежна
(Оцінок ще немає)