І жодної надії довкруги
і жодної надії на рятунок
нам самовтеча і отруйний трунок,
вам — розшуки живого, вороги.
І спогади мов відумерлий прах
ховають нашу душу перетлілу,
коли чеканням серце обболіло,
коли слова німують на устах.
Не хочу клику ревного, мовчи
і накликання ревного не хочу,
лише вві сні життя стоїть ув очу
як тільки не волай і не кричи.
- Наступний вірш → Василь Стус – Мені твій голос пролунав
- Попередній вірш → Василь Стус – Цей тлум надій і молодих смертей
(Оцінок ще немає)