Жорстока стелиться дорога
нема ні чорта ані бога
зростає колосом тривога
нещастя травами встають.
І не діждати вже покути
стають серця у мідь окуті
так напростовуємо путь.
Заходячи за власний край
за царство зваженої віри
забудь про дзвін святої ліри
ми, грішники, пробудем в вірі
і будьмо щирі, щирі, щирі —
нехай і прокляті — нехай.
Ти ж, Господи, мене скарай
зайди за власний небокрай
і відшукай нової тверді
і не корися, гордий смерде,
ні, смерті власній не корись
і тільки серцем не гнівись
не прогніви самої долі
стає зоря на видноколі
шляхи прокляття повелись.
