Жила-була: ходила на базар,
по поликах водила прошви карі,
корову одлучала од отари
і ввечері, коли чадний ліхтар
ванькир освітлював — місила свиням
полову житню й білі буряки.
А за порогом висіли віки,
ти їх раба слухняна, їх яскиня.
Світ зупинився побіля воріт —
і час, утративши тяжіння гніт,
пливе немов туман повечоровий.
Підсліпо каганцюють образи
і на {баку} свій зупинивши зір,
просвітлюєш свої зсивілі брови.
- Наступний вірш → Василь Стус – Причинний край
- Попередній вірш → Василь Стус – Завис як сон, як стогін сподівань
(Оцінок ще немає)