Живи — і мучся. Але все то гра.
Калейдоскоп — і припадковий — багнень
проблисне в снінні, правлячи офіри
за цей сліпучий, ніби спалах, сон.
У порожнечі радості й осмути
шукай про людське око суходіл,
допоки безоглядна течія
одмін, що звуться часом, все те змиє
в нестерпній помаяченій воді.
Бажання наші — вигадки. (О весно,
ти щонайкраща з вигадок людських).
Тепер — антракти — без кінця і краю.
Пильнуй спокійне самострумування,
коли лілеї жовті пелюстки
малішають і чезнуть. Мертве плесо —
твоє свічадо, вигасла душе!
- Наступний вірш → Василь Стус – Блискучі рури власним сяйвом сліпнуть
- Попередній вірш → Василь Стус – Цілую в сні сумне твоє обличчя
(Оцінок ще немає)