Живи — і жди. Колись воздасться
за роки довгих сподівань,
коли собак ухопить трясця,
коли душа вже нежива
про гнів забуде і про радість.
Спасибоньки — радянській владі
за те, що сива голова…
Відвірилося вже навіки.
- Наступний вірш → Василь Стус – Цей світ – безгубий і безокий
- Попередній вірш → Василь Стус – При свічці, впавши на кожух
(Оцінок ще немає)