Зі спеки, зі страшної суші, з тверді,
зі спраги, з тиші, з ночі полудневої
враз рятівна пробилася вода
як слово Господа, як знак рятунку,
як напрям твій: напийся і рушай.
Ось край. Ось кручі. Ось твоя дорога.
Ось обрій літ, осклілий од чекань.
Ось молот твій — трощи, ладнай гостинець.
Бо все запрагло в свій убгатись світ.
Безкраї плеса, вкриті жабуринням,
зарухались, якась страшна потвора
з тієї твані морду підвела
і затремтіли зябра. Сон урвався.
- Наступний вірш → Василь Стус – Пильнуй свій дух, коли реве літак
- Попередній вірш → Василь Стус – І не пора
(Оцінок ще немає)