Василь Стус – Зійшла на мене година: Вірш

Зійшла на мене година…
Так, ніби голуб сів на плече…
А голуб тяжіє, тяжить,
І чую —
Пече вже зір голубиний,
Пече.
І ніч проповзає крізь віти дерев
Холодним туманом в вітрі…
Сто разів до світання помреш,
Сконаєш між літер.
Випростаєш крик на світанні,
Станеш згасати, очі відкривши,
І привиди вдавані прийдуть задавнені,
Вже давлені віщим поранком зловтішним.
Вітер свище,
І туга крізь хвищі
Спинається вгору й вище
(В схлипах руки розіпнеш).
Дрижить напнуте скорботою небо —
Любов’ю ти гребував?
Щастям гребував?
Поглянь — над тобою з лихою бідою
Кружляє червоний птах.
Сідає на плечі. Сідає на голову
(Птах — оголений?
Ні — оперений.)
В сні
Чую — вмочує в серце пазури
І ллється у душу розплавленим оловом
Слово по слову.
Не заздріть мені. Не заздріть.
І проростаєш бідою,
Криком тягучим.
Довгим, як промінь,
І ярим, як промінь,
Правдою мучимий.
Світ гострий, як зорі,
Як сонце, важкий.
Скалками чорними
На віки.
І кожна із скалок
Весталка.