Василь Стус – То злочин – помирати рано: Вірш

То злочин — помирати рано
і світ залишити, і в світі
не долюбить, не доклясти,
а, упокореному, гордість
зломити власну. Небеса
осиротити. Ліс і поле,
скавчання пса, кухонний кухоль
і усміх милої гіркий.
Важкий то злочин — повертання
назад. Це чорна зрада предків,
які підносили тебе
на вибухлих руках — з боліт
енеоліту, з мезозою
страшної хуги, з пащ звірів
тебе підносили, як сонце,
на в вірі здовжених руках.
Бо незнищенний ти. Бо вік —
стократ помножений на тебе,
земля помножена на тебе,
помножений на землю — ти.
Страшні кайдани — предковічний
твій гріх. Але почни спочатку:
то не провина — мати гріх,
ще успадкований од мавпи.
Гріх — не боротися за себе
і не випростувать себе.
Гріх — ошукати неба синь,
і золото зірок високе,
і голубливу цноту трав,
церковний запах повечір’я,
і поночі грудний хорал.
Оце — твій гріх. Оце — твій злочин.
Оце — твій ворог. Це — твій друг
по боротьбі. Висока добрість
простертого до неба світу,
ласкава лагідність очей,
жіночих рук терпкавий дотик,
калин суцвіття, добрість зір,
самозбереження людських
душі розрядів — запорука
і порятунок всеблагий.
Мільйони сонць, мільйони серць —
мільйони вір — нам служать твердо.
На ній же — рід людський росте.