Василь Стус – Змагай, знеможений життям: Вірш

Змагай, знеможений життям,
знеможений, змагай.
Минуле вабить вороттям
і врочить і нехай.
А ти, сомнамбуло, змагай,
у напівсні живи,
де жовті сходяться леви
у присмерковий гай.
У воду зазирнуть ставка
й свічадо ночі п’ють,
]м шерсть полискує шорстка,
мов пелехата лють.
А голоси протобажань
лиш горло перетнуть,
покрають серце без ножа
і мовчки одійдуть,
лишивши, як загуслий біль,
укритий смерком гай,
де тіні товпляться в тобі,
проте — не потурай.
Он бач — верба — димочком тінь.
Ти ж тіні тіні тіні тіні тінь.
Ані рухнеться волосінь,
занурена в глибінь.