Звелася длань Господня
і кетяг піднесла
над зорі великодні
без ліку і числа.
Ця синь зазолотіла
це золото сумне,
пірвавши душу з тіла,
об’яснили мене.
Голосить снігавиця,
колючий хрипне дріт,
а золота жар-птиця
пускається в зеніт.
- Наступний вірш → Василь Стус – Лискучі рури власним сяйвом сліпнуть
- Попередній вірш → Василь Стус – Прикрийся мідною горою
(Оцінок ще немає)