Я в мареннях не раз вершини слави
Сягав і досягнуть ніяк не міг —
Замість вінків лаврових для забави
Мені череп’я кидали до ніг.
Я світ не раз збирався здивувати
І заслужити славу співака, —
Але не зміг Пегаса осідлати
І осідлав простого ішака.
Я на Парнас збирався заповзято,
Ллючи потоки поетичних слів,—
Та через сили непомірну втрату
Я під Парнасом у калюжу сів.
Тепер стою похмурий край дороги,
В душі давно погас юнацький жар,
Я слави не бажаю вже, їй-богу,
Мені потрібний тільки гонорар.
