1. Молитва отця Данила
«Боже, ти усе живе
Сотворив на світі,
Дав Євгенії, сливе,
Перса соковиті.
Що у неї за рука!
Що за диво ніжки!
Як побачу здалека,
Аж трясуться жижки.
Гляне — груди розітне
Чарівниця руса.
Нащо, боже, ти мене
Вводиш у спокусу?
Мудрий, господи, єси,
Мудрий, та не дуже:
Уділив ти їй краси,
Та вділив і… мужа.
Говорив я їй, сливе,
Вже словечка ласі,
Так за те мене зове
Жеребцем у рясі.
Їй начхать, що я отець,
Що речу басисто,—
Зневажає — і кінець!
Любить тракториста.
Підповзав я, наче вуж,
І казав по суті:
— Подивись, щодня твій муж,
Ніби чорт, в мазуті.
А вона за те мене
Язиком як трахне:
— То від тебе цапом тхне,
А від нього пахне…
То ж розвій печаль мою,
Господи, дай сили!
Не поможеш, так поб’ю
Об твій лоб кадило!»
2. Сошествіє
Ледь зачув господь ці речі.
То прожогом скочив з печі:
«Як посміла молодиця
Над моїм попом глумиться?!
Що це? Єресь? Непокора?
Я її вгамую скоро!»
В добрі валянки й кожух
Одягнувся святий дух,
Бо у нього, ніби цівка,
Тіло висохло усе,
Бо його вже і в петрівку
Знай пропасниця трясе.
Взяв регалії він божі
Й чимчикує скільки може,
Через хмари до попа
Кволе тіло теліпа,
Щоб удвох вчинити суд
Тим, хто впав сьогодні в блуд,
Нелегка була дорога
До землі у пана бога.
Хоч і царственна особа,
Хоч йому підвладні всі,
Та розбив святого лоба
Об ракету в небесі.
Нижче цей святий простак
Ніс розчавив об літак.
На землі лукавий біс
Ледь під потяг не заніс.
Ще й в додачу до усього
Переїхав трактор бога.
Тож прийшов він до отця,
Мов острижена вівця.
Володар землі й небес
Простогнав безсило:
— Поклади мені компрес
І розказуй діло…
Випив чарку святий дух,
Скинув валянки й кожух.
Річ пішла у них така:
— З чого гониш?
— З буряка.
— Бач, а запаху не чуть.
— Знаєм діло!
— Ну, то будь! —
Захмелів небесний цар —
Цe ж не те, що пить нектар.
Ніби цілу жменю жару
Хтось у груди всипав!
Бог сидів біля нектару
І щасливо хлипав.
На похмілля піп та бог
Знову радились удвох,
Як строптивий грішний люд
Відучить чинити блуд,
А примусить щодоби
У молитвах бить лоби,
Не робити й не гулять —
Тільки бога прославлять.
3. Одкровеніє
Щоб слухняні стали враз
Окаянні люди,
Порішили бог і піп
Сотворити чудо.
«Влізу,— каже святий дух,-
В черево бараняче,
Піде оний по селу,
Голосно горланячи.
З переляку всі впадуть
На коліна разом,
Як обізветься баран
Чоловічим гласом.
А баран у двір піде
Прямо до Євгенії,
Мекне тричі під вікном
Й скаже одкровеніє!»
Піп від щастя засіяв:
— Житимем тепер ми! —
Бога приярком повів
На колгоспну ферму.
Підшукали у хліві
Барана такого,
Щоб у череві вмістив
Преспокійно бога.
Тільки в кишки бог заліз,
Став баран роптати,
Стало бідному живіт
Раптом надувати.
Нагодивсь ветеринар
У оту хвилину,
Роздивився, в хід пустив
Грішну медицину.
Видно, був ветеринар
Магом превеликим —
Вийшов дух із барана,
Вибачайте, пшиком…
Але ж треба рятувать
Православну віру!
Одягнувся тоді піп
У овечу шкіру.
І пішов на чотирьох
До вікна Євгенії,
Щоб строптивій проказать
Боже одкровеніє.
Притулився до стіни,
Жалібно промекав —
Певне, піп у справі цій
Щось таки кумекав.
А тоді як прорече:
«Грішнице Євгеніє,
Дух святий тобі велить
Слухать одкровеніє:
Залишай свого Петра,
Рви лукаві чари,
Йди негайно до попа —
Він тобі до пари».
Тракторист із хати — шасть,
Барана за роги:
— Що це тут за посланець
Від святого бога?
Як ухопить з тину він
Замашну лозину,
Як опустить ону річ
На овечу спину.
«Іч,— приказував,— які
Мудрі стали вівці,
Носять з неба записки
Одруженій дівці!»
Реготало все село —
Люди, не дивуйте! —
Біг на двох ногах баран
І кричав «рятуйте!»
— Видно, бог уже охляв,—
Сміх давив за боки,—
Бо нащо б інакше брав
Барана в пророки?
Із села чухрав щосили
Уночі отець Данило,
А позаду на милиці
Ледве повз по грунтовиці
Наймудріший, всемогутній,
Триєдиний, всюдисутній,
Що створив і землю й твердь —
Йшов за ним господь як смерть.
Хилиталось тіло кволе
Від натуги і ходи,
Розумів він, що ніколи
Не повернеться сюди.
