Часом в серці гряне буря,
Все струсне до дна —
І заплачеш, ніби дурень,
В свято від вина.
І поглянеш в свою душу:
Чому тії сльози?
Чом їх сонце не осушить,
Не скують морози?!
Хтось побачить мимоволі,
Посміється з тебе.
Нема в мене щастя, долі,
Нема та й не треба.
