Господар довго з Чаркою дружив,
Без неї і не дихав, і не жив.
Тепер вона забутою стоїть.
— Що ж сталося? Облишив пить? —
З надією у Чарки Квас питає,
— Та ні, тепер він кухлями кружляє…
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Слабке створіння
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Ціле літо працював я
(Оцінок ще немає)