І чудно і дивно якось
Відчути, що поруч ти,
Що в серці тривога й м’якість,
На серці — думок бинти.
Ну чим я себе розважу?
Мені не пробачиш ти,
Що я в вечори оранжеві
Тебе не зумів знайти.
Несу я німих докорів
У грудях, напевне, з пуд.
В блискучому темному зорі
Читаю твій ніжний суд.
Тепер крізь обов’язків ґрати,
Крізь холод порожніх днів
Збагнув, що не вмів шукати
І ждати тебе не вмів.
Ну чим я себе розважу?
Мені не пробачиш ти,
Що я в вечори оранжеві
Тебе не зумів знайти.
Не знаю — чи був я кволим,
Чи ти загубилась в юрбі?
Та знаю, що й я ніколи
Цього не прощу собі.
