Ген, за горби сховалося світило,
Пішло собі до наших ворогів.
Напевне, їх до праці розбудило,
Покликало до фабрик і плугів.
Нащо йому ці суєтні турботи,
Нащо вслухатись у безглуздий гам:
Порівно гріє правду і підлоту,
Життя дає і нам, і ворогам.
Ми — люди всі, усі ми сонця діти,
Воно дає наснаги нам і сил,
А ввечері, оглянувши два світи,
Від розпачу кривавить небосхил.
