Цвіла ромашка в полі на межі,
До сонця й вітру бісики пускала,
Аж доки руки лагідні, чужі
Ромашку для букета не зірвали.
Ромашко! Ти п’яніла від тих рук,
Ти цілувати їх була готова,
Для них за біль своїх образ і мук
Ти не знайшла докірливого слова.
Благословляла тихо мить ясну,
Коли в його потрапила тенета,
А він тебе і не любив одну,
А лише як прикрасу для букета.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Не бажаю я нічого, хочу тільки одного
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Між думками зчинилися галас і бійка
(3 оцінок, середнє: 5,00 із 5)