Василь Симоненко – Дотліває холод мій у ватрі: Вірш

Дотліває холод мій у ватрі,
Я один замріяний іду…
Ми тоді зустрілися в театрі,
На гальорці в третьому ряду.

І не вірю, що мені здалося,
Бо напевне знаю — так було:
То не скрипка кликала — волосся,
Що тобі спадало на чоло.

Тишина хиталася велично,
Ніжні струни квилили внизу —
Тож було і солодко й незвично
У твоїх очах читать грозу.

А коли виходили із залу
З думами про вічне і земне,
Довго ти під ліхтарем стояла
І чекала, радісна, мене.

Ми ішли через блакитне місто,
Мовчки зупинились на мосту.
Ти була така прозора й чиста,
Я не смів порушить чистоту.

Тільки досі знаю: не здалося,
Так і залишилось, як було, —
То не скрипка кличе, а волосся,
Що тобі спадало на чоло.

Дотліває холод мій у ватрі,
Біля мосту стишую ходу…
Часто жду тебе я у театрі
На гальорці в третьому ряду…

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (2 оцінок, середнє: 5,00 із 5)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Василь Симоненко – Дотліває холод мій у ватрі":

Відгуки до поезії: 1

  1. Аля

    Привіт мені 14, цей вірш дуже красивий, ніби поет хотів показати свої емоції через цей вірш. Після того як я його прочитала мені захотілося написати міні історію щось типу фанфіка саме про таку ситуацію тільки в кінці мої герої зустрілися саме там де так довго чекали зустрічі з собою. Вони могли зустрітися раніше, але вибирала недоречні дні тому в театр вони ходили кожен тиждень, але в різні дні. Маю надію що хтось цікавиться творчістю і побачить цей коментар.

Залишити відповідь

Читати вірш поета Василь Симоненко – Дотліває холод мій у ватрі: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.