Знов читаю ці холодні фрази,
Тільки бачу — все в них навпаки:
Не втаїли гнів твій і образу
Стримані і ввічливі рядки.
В компліментах чуються докори,
І нехай слова, немов замки,
Навіть почерк виразно говорить
Про твої приховані думки.
Знаєш ти, чому пишу так мало,
Розумієш — не тобою сню,
Бо тепер нічого не осталось
У душі від першого вогню.
Я ж тебе обманювать не хочу
І признаюсь, що давно мені
Світять в душу сині-сині очі,
Як фіалки перші навесні.
Тільки ж ні морози, ні пороша
Тих фіалок зроду не зімне…
Я тебе не зрадив, дівчино хороша,
Але серце кляте зрадило мене.
