Гей, нові Колумби й Магеллани,
Напнемо вітрила наших мрій!
Кличуть нас у мандри океани,
Бухту спокою облизує прибій.
Хто сказав, що все уже відкрито?
Нащо ж ми народжені тоді?
Як нам помістити у корито
Наші сподіваная молоді?
Кораблі! Шикуйтесь до походу!
Мрійництво! Жаго моя! Живи!
В океані рідного народу
Відкривай духовні острови!
Геть із мулу якорі іржаві —
Нидіє на якорі душа!..
Б’ються груди об вітри тужаві,
Каравела в мандри вируша.
Жоден вітер сонця не остудить,
Півень землю всю не розгребе!
Україно! Доки жити буду,
Доти відкриватиму тебе.
Мріяти й шукати, доки жити,
Шкварити байдужість на вогні!..
А якщо відкрию вже відкрите,
Друзі! Ви підкажете мені…
Аналіз вірша “Гей, нові Колумби й Магеллани” Симоненка
Вірш, написаний у 1962 році, повністю вкладається у філософію шістдесятників, які розкривали у людських душах любов до рідного краю і творчий потенціал. Це зразок філософської лірики, яка піднімає тему призначення людини у цьому житті.
Головна ідея твору ‒ уславлення прагнення пошуку, що є притаманним кожній людині і завдяки якому людство досягнуло сучасного рівня розвитку. Вторинна ідея ‒ не обовʼязково для пошуку чогось незвичайного їхати світ за очі, адже Батьківщина і дотепер має досить таємниць, які чекають на дослідників. Також у творі присутня ідея засудження байдужості людей, які не цікавляться рідною землею, її унікальністю.
У творі використані такі художні засоби:
- Епітети ‒ «нові», «молоді», «духовні», «рідні»;
- Синекдоха ‒ «Колумби й Магеллани»;
- Метонімія ‒ «півень землю всю не розгребе»;
- Персоніфікація ‒ «вітер сонця не остудить», «океани кличуть», «прибій облизує»;
- Метафори ‒ «на якорі душа», «в океані рідного народу».
Вірш написаний у формі заклику й особливої динамічності йому надає чимала кількість звернень ‒ «Мрійництво! Жаго моя!», «нові Колумби й Магеллани», «Кораблі!», «Друзі». Більшої емоційності автор досягає завдяки наявності вигуків ‒ «Гей», «Геть».
Велика кількість символів робить зміст більш глибоким:
- Колумби, Магеллани ‒ відчайдушні пошуковці;
- Вітрила ‒ рух у напрямку, який визначила доля;
- Кораблі ‒ прагнення;
- Якір ‒ стримуючий фактор;
- Вітер ‒ свобода, рух;
- Сонце ‒ життєдайне тепло;
- Океан ‒ безкінечність;
- Корито ‒ дрібʼязковість, обмеження через неї чи побутові предмети;
- Бухта ‒ затишок, безпека;
- Прибій ‒ ненавʼязлива спокуса вирушити у море.
Для ліричного героя головною рушійною силою є мрія. Він черпає сили з духовності і з любові до рідного краю і переконаний, що ці почуття є з ким розділити. Це підкреслює і такий символ, як каравели ‒ вервечка великих кораблів, і звернення до читачів, які мають йому вказати, якщо він відкриє те, що вже відкрите. Водночас молодому мрійнику, готовому до нових відкриттів, протиставлені байдужі люди, які не мають цих рис і байдужість яких його вбиває.
У творі є цікава фраза – «Нащо ми народжені тоді?». Це виводить конфлікт мрійників і прагматиків, а ставлення останніх до життя символізує корито, на новий рівень ‒ суперечки батьків і дітей. Батьки народжують дітей, а дорослі діти розкривають свої таланти й розраховують на їх підтримку, а не на стримування з закликами до обережності.
(5 оцінок, середнє: 4,00 із 5)