Нежданий вечір виповза з печери,
Мовчазні тіні висилає густо.
Немає слів, коли на серці пусто,
Коли життя подібне до химери.
І смішно й соромно побитому і злому
Шукать невинності в паскудної гетери,
Коли вона з-за дивної портьєри
Явилась гола дурнику малому.
А він тремтить, палають очі п’яні,
І в погляді — блаженство й страхи вічні,
Коли вона на щоки ледь рум’яні
Неквапно, холодно кладе цілунки звичні,
Сідає потім поруч на дивані
І хилить голову на груди рахітичні.
