Коли із заліку попруть
І ти життю не рад,
Чомусь у всіх лягає путь
У ботанічний сад.
Сідай у затінку глухім
І сам німій і глухни,
Поки у серці молодім
Образа не затухне.
А потім, з саду ідучи,
Під ніс собі мурликай:
— Віднині точно буду вчить
На страх усім великий!
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Син
- Попередній вірш → Анатолій Костенюк – Дух нації
(Оцінок ще немає)