Дубець на полозка дивився довго скоса,
Коневі, знай, над вухом бубонів:
«Та задер він носа,
Зазнався і плювать на все хотів.
І як терпіти можеш отакого
Ще й разом з ним трудитися щодня?!
Знайди собі товариша прямого…
А цей, кривий, хіба тобі рівня?!»
І Кінь Дубця послухався-таки —
Рівненькі повставляв у сани полозки,
Запрігся сам — і «но!» в дорогу.
Та тільки сани з місця ні на крок.
І Кінь вже як не пнувся, а нічого
Не допоміг йому рівненький полозок.
Він носа в землю ткнув
І Конику на лихо
Заснув собі в снігу,
Поскрипуючи тихо.
Говорять, Кінь із того часу вірить,
Що прямоту не можна
Сантиметром мірять.
