Лаються, і плачуть, і сміються,
Дорікають, просять і клянуть
В час, коли над нивами зів’ються
Пахощі в прозору каламуть.
Ходять заціловані до болю,
З криком божевільним на устах,
Бо ж проснулась то весняна воля
В стомлених і змучених серцях.
Бо, напнувши сонячні намети,
Що весна дурманом налила,
До струмка припала вся планета,
Упилася і в танок пішла.
