«Любиш?» — сказав дівчині,
глянувши в очі їй,
очі прозорі сині
гріли теплом з-під вій.
«Так», — посміхнулись очі,
я пригорнуть хотів —
«Ні, постривай, не хочу,
як ти подумать смів?
Жартів оцих не терплю,
що ж говорю — не знаю,
хлопців усіх люблю,
а одного — кохаю».
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Сучасний роман
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Думи невеселі, як осінні хмари
(Оцінок ще немає)