Вірші класиків > Василь Симоненко: Вірші > Василь Симоненко – Межа

Василь Симоненко – Межа: Вірш

Давить душу це осіннє слово,
Тож не дивно, що самі собі
Ми пускаєм кулі часом в голови,
Закусивши зойки на губі.

Шлях у всіх кінчається труною,
Кожному призначена межа,
Де порветься тихою струною
Муками натягнута душа.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (2 оцінок, середнє: 5,00 із 5)
0 Василь Симоненко
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Василь Симоненко – Межа":

Читати схожі вірші:

  1. Василь Симоненко – Вихвалять, і славити, й кричати
  2. Василь Симоненко – Якби поет
  3. Василь Симоненко – Моя мова
  4. Василь Симоненко – Щоб знали як
  5. Василь Симоненко – Цар Плаксій та Лоскотон
Підписатися
Сповістити про
0 Коментарі
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі
Читати вірш поета Василь Симоненко – Межа: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.