Насуваються чорного лебедя крила
На прорубане світлом вікно.
І здається, що ніч, непорушна, як брила,
Нависає над зоряне дно.
Там, у парку, ритмічні фокстроти,
Сонне танго і млосний блюз…
Я виходжу один за вузенькі ворота,
По-босяцьки натягши картуз.
А на вулицях пари ховаються в тіні
Від цікавих міських зівак.
І плетуся один тротуаром осіннім,
Мов забутий, старий холостяк.
Десь далеко — твоє зітхання,
Обережних кроків луна,
Мов любов безрозсудно рання,
Нерозділена і страшна.
