Минуле не вернуть,
не виправить минуле,
Вчорашне — ніби сон,
що випурхнув з очей.
Як луки навесні
ховаються під мулом,
Так вкриється воно
пластами днів, ночей.
Але воно живе —
забуте й незабуте,
А час не зупиняється,
а молодість біжить,
І миті жодної
не можна повернути,
Щоб заново,
по-іншому прожить.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Древній, обікрадений народе
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Герострат
(3 оцінок, середнє: 4,00 із 5)