Пробігли дні у розовому димі,
Засохли весни, відшуміли зими —
І пахнуть ранки косами твоїми,
І легко дишуть перса невидимі.
Та де ти, де? Омріяна, незрима
Пішла в світи дорогами глухими.
Мене вустами поцілуй сухими,
Тендітними і свіжими, як рима.
Я жду тебе, хмільна моя веснянко,
Спустись до мене на промінні ранку
Чи на косинці огненній комет.
Я жду тебе, я жду тебе і кличу,
А ти така чарівна й таємнича
І недосяжна, як оцей сонет.
