Осінь. Довгі дощі, тумани,
На асфальті вода і бруд.
Одинокі гіганти-крани
Не цікавлять промоклий люд.
Тільки джаз в ресторані гримне,
І кривлюсь я, гидую і п’ю.
Баба-осінь ридає нестримно
У спустошену душу мою.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Я не знаю, хто ти, що ти
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Зимовий вечір
(Оцінок ще немає)