Осінній вечір морозом дихав,
У небі місяць, немов п’ятак…
Вона прийшла непомітно, тихо,
Голівку мило схиливши так.
Вона пройшла — і мені ні слова,
Лиш на хвилинку звела брову…
І сіяв вечір густу полову
На пережовклу суху траву.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Захлинулись тісні бульвари
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Я не знаю, хто ти, що ти
(Оцінок ще немає)