Гей, у лузі та й не перше літо
Вигляда некошена трава.
Гей, у полі та й не перше жито,
Та й не перше жито дозріва.
Не повернуть козаки з походу,
Не заграють сурми на зорі…
Будуть вік стояти біля броду
Посивілі верби-матері.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Нареченій
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Немає смерті
(Оцінок ще немає)